Таракан плазує

Чобіт мій не давить таракана --
Він бо ж лазить тоді, як світла немає.
А я сплю в той час... Тіло моє спочиває...
Ось в чім справа неугоди моєї! Хтось задумався,
До чого ось ця стрічка віршів досягає?

Таракан плазує. Він не спочиває. Все шукає.
А що? Він і сам не знає. Його доля плазувати
Гидкістю, від себе, людей усіх відкидати...
Його сила все інфекціювати. Облямовувати --
рудими кольорами, будь-які здобутки других.

Таракан! Не такий же "великан"... Як, напевне,
-- "він і думає?..", що є. А все таки пошкода,
його буття, є велика тай безмірна, для людини,
на просторості її спокійного життя.
Таракан плазує темню ніччю, -- Як світла нема!

Чи може забути?

При битій дорозі, прибиті кайдани!
Земля їх тримає у серці своїм.
Чи може країна забути дитину -
Дитину великого сна,
минулих велетніх часів?

Вікових людей подій боротьби
Немало під землю сховалось -
Були вони вічні тоді...
Та й вічні вони зараз стоять
- перед нашими вічми...

Як зорі сіяють при битій дорозі,
яку спростувати нам даний наказ!
Розірвати кайдани відразу,
тепер тай на завжди!
Нема що чекати. Година ось ця!..
Життя наша мить, та й воля,
та й слава нової години,
Нехай зріднює всіх нас -

Рідна хата, ворота відкриті,
розмова про все що цікаве...
Вражіння серце не давить,
Здається неначебто в сні?
- Один спомин велетніх часів.

Тоді була мрія...
Зеленіли дерева, в повітрі
розносився запах цьвітів.
Жили як уміли.
Брати для братів.
Аж поки кайдани прибиті,
при битій дорозі,
змінили - в зневагу, спокій!

Чи може забути, хтось, таких дій?

Я пишу

Десь вітри віють -
порох землі розкидають під небом.
Я закритий, в кімнаті, спокійно пишу щось.
Не знаю чи так це є право людини?
Одно лише знаю... Для тебе скажу.
Нехай вітри віють, як можуть. А я
-- по волі бажання мойого, пишу. На шкоду
вітрам не ступаю ні кроку. Я тільки пишу.
Не спішу...
Згуртовую стрічки з літерів,
Чорнилом малюю. Кольори вживаю моєї крові.

Під небом блакитним,
зіроньки сяють тоді,
коли порох землі зупинвся гуляти
-- бож вітри затихли свої захмарені дні...
Не так ще ось зараз.
Десь вітри віють -
порох землі розкидають під небом.
А я пишу мої вірші!

Ставайте браття

"Мовкнуть гармати
і падають зброї"
Сказав священник на Майдані.

Ставайте -- браття українці,
швиденько, всі на силі ноги!
Звільняймо нашу батьківщину,
від злого ворога. -- Чужого,
нам не побратима нашого...
А лютого злодія,
що забирати хоче
незалежність нашу
для задоволення свого шлунка
-- Жрець волі суспільства,
і тож, на чужому полі...

Послухаймо!..
Замовкли гармати,
Зброя зібралася в каземати,
Спокій гуляє навколо хати.
Алеж не дрімаймо --
Будьмо готові, якщо
Нам потрібно буде вставати!

Гармати можуть загудіти,
А зброя знову захоче
-- якось загомоніти!
Тоді, потрібно буде вставати!
Нашу державність та потужність,
від вибуху недолі, силою зірвати!

Потрібно лідера

Чародійні порошки,
та віра в серця дружинників,
не доведуть нас ні до якої свободи.

Нам потрібні лідери з вигодою для всіх --
"Без домовностей і дипломатичних танців."
"Вагатися й консультуватися далі вже немає часу."
Держава потребує лідера твердої позиції керівництва.
А тоді -- тільки тоді, дістанем гарантій нашої безпеки!

Майдан не може бути забутий. Він має силу волі...
Він є дорога віри нашої долі.
Не допустімо його лишень
як пам’ять вітра буйного
погомонівшого на чистім полі.
Народ же і досі бажає нової долі.

Рішення! Рішення негайно прийняти!
Нові стрічки в Історію записати...
Сидіти за столом... Чекати?..
Негайно -- на ноги, вставати.
-- Працювати! Боротися...
Боротися... Ворожі сили
-- в кожнім куточку, подолати!
В чародійні порошки, надії не покладати.

Assim, não dá

Tocou o telefone.
Era da loja
-- cobrando a prestação.

Disse-me, a moça
"... não consta a baixa
na Cobrança!.."
-- Como é que fica a situação?

O salário não dá!
Devo pagar a prestação.
-- Como é que fica a situação?

Não sei...
O que farei?
Só sei, que devo pagar a prestação!

Alguém já me disse, uma vez:
"Assim, não dá!"
Concordo eu, agora:
Assim, não dá!..

Anel de ouro

De turmalina pedra
pedra de anel
ourives
-- Um meu vizinho da cidade
genialmente
cinzelou.

Deu-lhe um aspecto facetado
poliu-na bem polido
e, num aro de ouro,
com todo o esmero
a incrustou.

O aro de ouro
de pedra incrustada
no dedo de uma noiva
-- que já nem era virgem
uma aliança virou...

O aro de ouro
de pedra incrustada
sacramentou um casamento.
E toda a cidade,
comunalmente, festejou!..

A noiva
que não seria,
também, ao lapidar-se,
à pedra turmalina
-- multifacetada,
se assemelhou.
Foi incrustada
e, como esta,
um jóia se tornou!