Щось невідоме

Стежинка закрутилася
- веде до нічого?
Нічого не бачу
- лишень буйні вітри!

Чую гомін
- бунтуються хвилі
повітряних сил?
Таж звідки вони?..
Під ними блукають
- я бачу, розбиті човни!

За обрій пролягає
- немов змій в’ється.
Стежинка скрутила мене -
мої руки зв’язала...

Показала що воля моя
є пуста; як пустий
є мій погляд на світ!
Все пусте - пустий звук,
в устах моїх ось дзвонить.
Яж кричу. Світ же мовчить!

Засвітилося світло
- мить заясніла травнево.
Чи кудись, ця стежинка мене доведе?
До нічого, напевно не дійде вона...
- Як що має початок,
то до якогось кінця приведе!

Не видержали штани

Штани порвалися від страху.
Не видержали нервовий стан.
"Розбилися" в кусочки -
неначебто із пляшки стакани.

Підкидали спритно пляшки...
Додолу - падали вони порожні -
Переверталися в розбиті склянки;
На них ступали босими ногами -
Переступали їх спокійно й осторожно.
Одноворожно показувалися,
лише одні вони: Розбиті стакани!
Для мене, це були порвані мої штани.

А страх великий і так не зменшився.
Як колокол судовой дзинів у голові!
Лякав мене та мою сутність. Питався
- "Чи я не став похожий до свині?".
Я закрутився головою...
На рум воду перемінив -
Рум’яним став. Обличчя покрасніло...
Та вчім є справа? - Не зрозумів!

Голос підняв! Ніхто не слухав...
Вести до суду? - Не маю права!..
Прокуратура не зі мною.
Та й мій голос нічого не говорить...
Штани порвалися від страху.
Не видержали нервовий стан.
"Розбилися" в кусочки -
неначебто із пляшки стакани.

Сила протесту

Протесту сила дороги розгортає,
Веде в далечінь
та - без кінцево,
тернами - обі сторони обгортає.

Звернутися, ніяк не удається
- ні на право, ні на ліво...
Усе вперід іти... Іти... Іти...

Назад дивитися, ніяк не слідо!
Неначебто ти записався в рамки
- і спрямував свій горизонт...

Та й залишив себе в минулому
- Як фенікс, відродився...
Боєць раптово себе почув -
Від смерті відсторонився -
Героєм сам освоївся!..
І відтоді - тебе ніхто
вже й не забув!

Часами

І спати часами не вдається.
Очі не закриваються чомусь?
В чімсь винен, я комусь?

Себе питаю...
- Не маю відповіді!
А може й знати не гадаю
- Комусь я уніс втрату,
та й забув?.. Не пам’ятаю?

В модернім "горізонті" спілок
можливо все... Так і мені,
як і з нас кожному.

Я світом не керую.
Та все ж таки, що він дозволює,
я тим користуюся як можу.

До жінки побратима
не підіймаю почуття "злого".
- Для мене: "кожен береже свого".

Нейтралітет я зберігаю,
тоді як мене не дратують.
Мене хвилюють тоді, коли
картинку - в моїм блокноті,
на забороненій сторінці, малюють!

Тоді і спати часами не вдається.
Очі не закриваються ніяк!
- Я перетворююся в якийсь "будяк"!

___________

Правду кажуть не одну

Ходять слухи.
Правду кажуть
та й не одну!
Змішують стосунки
за своїм бажанням!..

- Здаль, хто бачить,
вигляда йому начебто
це розмова про кавуни...
Так працює, людська воля
- В час будови,
до якоїсь системи продукції,
приєднує свої всі надії.
Таж правдиві є вони?

Є правдиві, як похожі на кавуни.
А як ні, то щось не так!
Зупинитися, негайно!
Зрозуміти справа в чім?
Й дальше йти, потім.

Слова задумчиві, ось вам кажу я.
В суті вони мають щось таке?
Як правдиві бездоганно,
в своїх діях, принесуть
насліддя нам всім благе!

Ось такі і ходять слухи.
Я й роздумую про них.
Про якісь, не варта й говорити!
Навіть, не потрібно їх і чюти.
- В собі не мають
ні ширини, ні глубини...
Тож навіщо випускаються вони?..
Навіть шкода вимовляти їх
- більшу користь мають кавуни!

Я і ти

Оба ми
- я і ти,
свободи сини.
Бажаємо жити спокійно...
Літати, як птахи весною;
сковзати по льоду, зимою;
весело співати
і вдень. і вночі.
І зранку кричати, на груди усі.
Наш голос,
як колос пшениці
під вітром - дзвенить!
А слово від нас вилітає
й як та ластівка
під небом гуляє
- Шукає когось,
Комусь розказати: хто ми!
- Хто ми: я і ти!

А ми ж є сини батьківщини
що на сході родилась
тай на південь іде.
Веде, за собою, великі нащадки
- в історичу крамницю вкладе.
Хай народи святкують,
Її привітають...
З-поконвіку й по віки
нехай - наша батьківщина, живе!

Чогось немає

Не так і вдячно, а зрозуміло -
Було і щастя... Та ізгоріло!..
Лишився попіл; вітер розвіяв -
Серденько плаче, чогось шукає.
Вітер розвіяв... А воно, сумне
сумує... Не розуміє. Не знає!

Не плач, серденько!
Така є доля.
Хоча й не воля така моя...
Перевернути попіл
в частинки зірок,
не так спосібно,
Як збити зірку зі сцени
- в іграх онлайн.

Життєвий шлях має починок...
Збирає порох, споміж каменів
- блакитне небо перетинає вітром
- як літо, пхеться до зими!
Не знає... Не бажає знати -
Звідки, куди, чому... Хто ми?

Не плач, серденько!
Було і щастя... Та ізгоріло!..
Лишився попіл; вітер розвіяв -
Хто ми?