Я пишу

Десь вітри віють -
порох землі розкидають під небом.
Я закритий, в кімнаті, спокійно пишу щось.
Не знаю чи так це є право людини?
Одно лише знаю... Для тебе скажу.
Нехай вітри віють, як можуть. А я
-- по волі бажання мойого, пишу. На шкоду
вітрам не ступаю ні кроку. Я тільки пишу.
Не спішу...
Згуртовую стрічки з літерів,
Чорнилом малюю. Кольори вживаю моєї крові.

Під небом блакитним,
зіроньки сяють тоді,
коли порох землі зупинвся гуляти
-- бож вітри затихли свої захмарені дні...
Не так ще ось зараз.
Десь вітри віють -
порох землі розкидають під небом.
А я пишу мої вірші!

Ставайте браття

"Мовкнуть гармати
і падають зброї"
Сказав священник на Майдані.

Ставайте -- браття українці,
швиденько, всі на силі ноги!
Звільняймо нашу батьківщину,
від злого ворога. -- Чужого,
нам не побратима нашого...
А лютого злодія,
що забирати хоче
незалежність нашу
для задоволення свого шлунка
-- Жрець волі суспільства,
і тож, на чужому полі...

Послухаймо!..
Замовкли гармати,
Зброя зібралася в каземати,
Спокій гуляє навколо хати.
Алеж не дрімаймо --
Будьмо готові, якщо
Нам потрібно буде вставати!

Гармати можуть загудіти,
А зброя знову захоче
-- якось загомоніти!
Тоді, потрібно буде вставати!
Нашу державність та потужність,
від вибуху недолі, силою зірвати!

Потрібно лідера

Чародійні порошки,
та віра в серця дружинників,
не доведуть нас ні до якої свободи.

Нам потрібні лідери з вигодою для всіх --
"Без домовностей і дипломатичних танців."
"Вагатися й консультуватися далі вже немає часу."
Держава потребує лідера твердої позиції керівництва.
А тоді -- тільки тоді, дістанем гарантій нашої безпеки!

Майдан не може бути забутий. Він має силу волі...
Він є дорога віри нашої долі.
Не допустімо його лишень
як пам’ять вітра буйного
погомонівшого на чистім полі.
Народ же і досі бажає нової долі.

Рішення! Рішення негайно прийняти!
Нові стрічки в Історію записати...
Сидіти за столом... Чекати?..
Негайно -- на ноги, вставати.
-- Працювати! Боротися...
Боротися... Ворожі сили
-- в кожнім куточку, подолати!
В чародійні порошки, надії не покладати.

Assim, não dá

Tocou o telefone.
Era da loja
-- cobrando a prestação.

Disse-me, a moça
"... não consta a baixa
na Cobrança!.."
-- Como é que fica a situação?

O salário não dá!
Devo pagar a prestação.
-- Como é que fica a situação?

Não sei...
O que farei?
Só sei, que devo pagar a prestação!

Alguém já me disse, uma vez:
"Assim, não dá!"
Concordo eu, agora:
Assim, não dá!..

Anel de ouro

De turmalina pedra
pedra de anel
ourives
-- Um meu vizinho da cidade
genialmente
cinzelou.

Deu-lhe um aspecto facetado
poliu-na bem polido
e, num aro de ouro,
com todo o esmero
a incrustou.

O aro de ouro
de pedra incrustada
no dedo de uma noiva
-- que já nem era virgem
uma aliança virou...

O aro de ouro
de pedra incrustada
sacramentou um casamento.
E toda a cidade,
comunalmente, festejou!..

A noiva
que não seria,
também, ao lapidar-se,
à pedra turmalina
-- multifacetada,
se assemelhou.
Foi incrustada
e, como esta,
um jóia se tornou!