Вибирай розумно

Збунтувати голову простої людини дуже просто...
Переконати її лиш в тім що всі думають однаково,
що всі мають видіння, світогляду та держави, як
приватне користування свого особистого смаку...
Не так, направді, воно буває!..
Кожен із нас, про усе що існує,
свої специфічні ідеї має, та їх і пропонує другим...
А розстібає комір сорочки своєї завжди, тільки той
хто надів сорочку таку, якої комір йому шию стискає.

Кажуть що грає акордеон, той хто музику вивчав
та й читає партитуру що другий музикант писав...
Перетворити може ноти на окремі звуки партій та,
під метроном, палочкою такт махаючи маркувати.

Неправду каже, той хто говорить що ми усі однакі.
Що непотрібно вибирати споміж других собі друзів.
Що усі люди бажають будувати... Воно ж не так ---
часами шакали маскуються як вівці, та й дуряють!

Вибирай розумно! Подумай перше, а тоді голосуй!
Не продавйся за будь яку монету. Ціни свій голос.
Держава залежить від тебе. --- Вибирай ідею свою.
Ти щирий і вірний... Передай вірним вірнісь твою!..

Не забудь що тобі я кажу ---
Кожен із нас, про усе що існує,
свої специфічні ідеї має, та їх і пропонує другим...
А ти ж маєш ідею свою... --- Другим її пропонуй...
Ти щирий і вірний. Передай вірним вірнісь твою!..

27.01.2010

Dezembro

Dezembro é o mes de todos os anos.
Todos os anos têem um dezembro...
Nem poderia ser de outro modo.

Alguém teria imaginado
um ano inteiro sem um dezembro?
-- Não! De modo algum.

O que seria da petizada
sem um dezembro enfeitado?
Sem um Papai Noel trenotizado?

Sem nozes e sem castanhas,
sem champanhas estouradas
e sem as delícias de assados?

O que fariam os super Mercados
com seus estoques abarrotados,
mofando à toa os enlatados?

O que seria dos favelados
sem receberem cestas-de-natal
em seus casebres isolados?

Já vejo alguém dizemdo:
"de fome morreriam..."
--- Riam! Riam! Riam!...

O que seria dos abastados
sem a prática dos atos bons.
-- Acabariam enfastiados!..

Pela consciência seriam devorados,
perder-se-iam... --- Coitados!
Sem salvação sentir-se-iam!

São tanto abnegados, que
em dezembro se sentem,
inteiramente revigorados...

Os ricos
--- praticam boas ações.
Dão cestas-de-natal.
Sentem paz nos corações.

Os pobres
--- saciam a fome e a sede.
Sentem a bondade dos humanos.
Sentem o amor nos corações.

As crianças
--- sentem-se queridas.
Recebem brinquedos mil.
Uma árvore todinha enfeitada.
Na mes, uma farto pernil.

Enfim,
o dezmebro é bom para todos...
Para alguns --- comida à bessa.
Para outros --- satisfação e paz.
Para todos --- é o mês que em
tudo apraz!.. --- E tudo, é paz!..

Працюй

Не думай багато
та більше працюй;
спочивай темної ночі,
дня ясного керуй!

Як чуєш сьогодні себе,
пам"ятай що учора ти був,
що віяли вітри у вікна тобі
а чи ти вже й забув?..

Що дощі шепотіли
під смутними хмарами,
журавлі ж не звертали уваги
та й летіли в верій
у далекі краї... А ти, зусібіч
блокувався щоби сховатись
від холодного снігу зими!
Також я, також він, -- усі ми.

Погода міняє свій настрій --
часами тепліє, дощі напускає,
сніжинкою білою землю вкриває.
А як вітер бризовий повіє,
то серце у грудях зомліє!

Не думай, працюй!
Журавлем не бажай стати
--- деб не бував ти,
не проживеш без хати!
Усім потрібно нам:
або маленької хатинки,
або великої палати.
А будеш мати, як будеш працювати!

Був ранок

Світанок, іще ранок,
до півдня ще довго чекати;
я маю іти!.. Дорога відкрита
гряниця закрита, та я ж і не знаю
чи зможу дійти... Питаєш, куди?
Не скажу, бо не знаю я сам чи я
мушу лишати усе та й іти? Куди?

Вітер гуляє серед темної ночі
а очі дівочі лиш бачуть тебе
як ти маєш щось для неї смачне...
Може бути цукерок, квітковий букет,
абож і золотистий бамбук що масло
горіхів своїх доставляє для волосся
--- шовковитим його виростає
і так більше дівчину вкрашає!

А сонце уважно
стежинки зоряні покрило.
А де місяць свій танець мав
горячим диханням затопило,
щоби від ночі день відділити
та й показати що
коли є тепленько, то веселіше і жити.
При зимі усе хмурно
--- зима згодна для тих
хто тільки знає робити!
А весною можливо лиш жити!!!
--- Для тих, кому не потрібно робити!..

А вже вечір темніє...
--- Прохолодний бриз віє.
Ховається сонце під хмари далекі ---
Для мене, то не хмари а снів пакети:
пусті й безрозмірні які сонце викидає
-- бо стали виснажливі для вживання.
А на оцю думку, не рядкуйте питяння!

Був світанок і був ранок.
Та вітер буйно гуляв,
тоді як місяць спокійно спав.
Зійшло сонце, вітер під вечір упав,
усюди потемніло:
покрившись ніччю, день задрімав.

o retrado de um melodrama

Parti num veleiro
para terras estranhas.
A longes impérios
de rudes mistérios
-- levei-me por dado...

Cantar os meus feitos
grandiosos, perfeitos,
eu sonhara um dia. E
a hora, agora, chegara.
Parti resoluto! Sem tiara.

Meu barco veleiro
versatil, ligeiro,
conduz-me até lá...
Sem tiara, serei
apenas um simples
guerreiro da vida e o resto?
-- Eu sei lá? Só resta-me o
cantar: trá-lá-lá!!!
Tanto faz, aqui como lá.

De braços abertos
de olhares incertos
de sorrisos desertos
-- uma formosa mulata. Ali!..
Ela, já esperava por mim.

Desci do meu barco,
cai nos seus braços,
senti o meu sangue
borbulhando em mim!
Eu sei disto, porque
foi ela que me contou assim...
Disse ter-me visto num pires --
deixei que fosse assim.

Senti-me em seus braços
na espuma macia da vida,
vi o seu corpo flutuando --
parecia ela estar nadando
espremendo-se no meu e
juntos voamos ao léu...

Delícia, brandura
candura se apossa de nós.
Eu canto meus cantos sonhados
no barco veleiro, coratando as águas...
-- Avisto um mastro ao longe boiando!

Na terra distante
de longes impérios
serei cidadão.
De rudes mistérios
cantarei vitupérios.
Sonharei vampiros
abrindo maçudos papiros
em busca de si ---
em qualquer canto da solidão.

Acessos medonhos
abalarão os meus sonhos. E
assim cantarei
os meus feitos desfeitos,
queridos grandiosos,
queridos perfeitos,
repletos de sonhos e
quase todos desfeitos
num pires de porcelana
--- aqueles usados pela cigana.

Para sempre viverei
nos braços mulatos
com olhares incertos
por trás de sorrisos desertos!..
Mas sorrisos do reino do amor!

Entrada para o Reino

Entrada para o Reino
Mr. cap 10

O preço da entrada no Reino Celestial

O que devo fazer para merecer o Reino de Deus?
Perguntou assim, um jovem de família nobre, ao
Mestre, que passava pela Judéia rumo ao Jordão.
A resposta imediata, chocou a todos. Vejam só:

Deves seguir os Mandamentos... Sem exceção --
o Mestre respondeu, ...acenando-lhe com a mão!

"
-- não farás adultério,
em pensamento, nem em ação;
-- não tirarás vida a ninguém,
de ninguém serás juiz. Oh!, não...;
-- a ninguém terás roubado,
um trabalho digno deverás ter;
-- não darás falso testemunho,
por razões quaisquer, jamais deves mentir;
-- não extorquirás a ninguém,
para tirares algo em proveito próprio;
-- e, a mais sublime, prestes atenção:
obedecerás a teu pai e a tua mãe,
seja em que for condição... "

Mestre! Comungo contigo estes preceitos --
desde a infância tenho guardado as normas.

Bem sei, que me dizes tu a verdade. Porém,
há em ti uma falha de maior gravidade... -- Tu
és escravo da grande fortuna que tens!.. Vai,
distribuas aos pobres os excessos que tens,
terás amealhado um tesouro maior -- Lá nos
altos celestes... Terás de si um senhor! Não
submisso aos fortuitos descasos da vida!..

O rico jovem não gostou... -- Jamais na vida
viu labuta no seu caminhar. Também, nunca
andou! Sempre de biga romana rodou. Agora
-- ao lado do Mestre, se desapontou!.. Não!
Desfazer-se de bens, que loucura! Despistou
e partiu. O jovem não quis seguir o Mestre...
Cabisbaixo, puxou as rédeas -- e a biga caiu
na distância. -- Na fartura da riqueza sumiu!..

Então o Mestre concluiu:
É mais facil um camelo passar pelo fundo de
uma agulha, do que um menino rico, desses,
entrar no Reino do meu Pai.

A liberdade de ser lider

É natural a vontade de ser lider de alguma estrutura social.
Há líderes políticos, há líderes de assistência social e há --
os líderes chamados domadores de concsciências do povo.
Os mais poderosos em seus propósitos... São domadores,
até o último fio dos cabelos, do pensamento dos "súditos"
que se lhes submetem... -- Voluntários ou por interesses!..

É natural! Não combatamos as lideranças boas e lúcidas!..
Porém, convém determo-nos no significado do termo "lider".
-- Alguém consciente de si próprio e daquilo do que deseja.
Não poderia ser um iletrado social, embora muito benfasejo.
Sem conhecer as leis da social dinâmica, será o peregrino
em terra estranha, sem arrimo: nem p'ra si e nem ao primo!

Tenho visto algumas Pastoras, jogando verbo pela televisão.
Parecem mais campesinas tocando cabritos das campinas
do sul, em tempos de chuvas, do que a que se propuesram.
Mais pareciam estarem divertindo o povo humilde, do que --
com perdão da parábola, instruindo caminhos de sabedoria,
aos caminhantes ouvintes da "culta solidão". Só escuridão!

Como pode conduzir um cego ao outro?.. Ambos irão cair...
Vi Pastora que pastando, joga sorte nos sorteios televisivos,
pede a Deus ajuda e bate palmas ao se abrir uma cortina --
Então agradece por ter sido ouvida a sua prece... Ela ganha
e o auditório todo estremece!.. O "tataco" passou de longe,
forte foi a sua oração. É Pastora dos enxutos de toda razão!

Um conselho, se é que eu tenho algum.
Pastor seja aquele que, pelo menos saiba ler,
que tenha noção das coisas e do seu porque;
Que tenha formação ampla de sabedoria humana
-- a divina, Deus mesmo provê. No mundo "sapiens"
não se justifica ser Pastor "analfabeto social" que só sabe
soletrar com dificuldade apenas a cartilha do "A-B-C".

Я українець

--- Люблю Україну, бо я українець...

Живу між чужими, та своїх не забув!
Давно я покинув земельку свою ---
де родився. Така воля була, не моя,
а я покорився та й виріс отут... І сам
між чужими слово своє научився...

Пишу, говорю, та й роздумую як син
України: Я українець не зупинився ---
Дивлюся де сонце виходить та жовто
сіяє, під небом синяво степи обсягає
та людям славетним про волю гадає!

--- Люблю Україну, бо я українець...
Нехай кожний про цеє не забуває!..

січень, 23 – 2010 р.

Стою

Стою, дивлюся...
Бачу чорні хмари.
Дощі великі будуть падати,
казав чоловік темпу на ТВ.
Погода змінюється щоденно
-- так кажуть рибалки, а в цім
вони ж і є великі знахури!..

Міняється усе,
усе... тільки не змінюємося ми.
Були такі учора; остаємося
такі й сьогодні ми -- трава що
нині зеленіє, а взавтра пожовтіє
-- стане суха і тільки годиться
у скупчені снопи!

Стою, дивлюся...
Десь за горою чую вий вовків.
У городі життя для них не є можливе.
Вовки живуть у лісових просторах...
Часами бігають по широких полях --
здобути щось "думають" вони. Так є
-- було колись звірі і ромовляли; а як
що правда це, то вовки тоже думали
-- і як це так, то й нині думають вони:

Як ми їх розганяли
та як нас розірвати на кусочки (тепер)
споручаться вони? Для них булиб ми
те що для нас смачні солодкі кавуни.

Стою, дивлюся...
А чорні хмари уже далеко десь зайшли.
Дощі не впали, погода не змінилася, та
ми осталися такими якими були: бігуни,
від себе до себе втікаємо. А де вовки?

Eugênio e Margarida

Eugênio e Margarida
(Em homenagem a Bernardo Guimarães
--- escrevi o poema nos anos de 1990)

"O cravo é você,
eu sou a margarida".
Dise-lhe ela sorrindo
afagando-lhe os seus
-- os dele, braços...

"Fique com a rosa, que
eu gostaria de guardar
o meu cravo". -- Bravo!..

Tomando a flor
os seus olhos ardentes
de ternura e de paixão
brilharam. Brilharam!..

Como se fora uma pudica
e uma tímida virgem.

-- Ambos, por instantes calaram.

"Eu amo você".
-- E você?..
Lera a Margarida,
no olhar do mancebo,
a pergunta que ele não fez!

E como uma flor que
do seu cálice entrega o perfume
ao sopro das variações das virações
ela expandia os seus afetos inocentes...
Em sua ingênua candura que
amorfanhava do coração as ilusões.

Era outubro. Parecia tudo rubro.
Manhã risonha e brilhante.
As chuvas já tinham lavado os horizontes
envolvendo a terra num místico véu
de saudades e de malancolia.
O ar -- tão transparente,
o céu azul -- tão límpido e puro...
Permitima ver-se ondulações das
últimas colinas ali distantes,
dos mais remotos longes...

O tapete orvalhado dos espigões
reluzia do sol os raios cintilantes.
A aragem da fresca manhã
sacudia da coma dos arvores
da noite as lágrimas choradas.

O peito do mancebo largamente respirava
através dos campos e das colinas da terra natal.

Aromas silvestres bafejavam-lhe a fronte
brincando com seus cabelos.
Não era bem detê-los! São só cabelos!..

Ela sorria.
Ela cantava.
Ela brincava como se fora uma borboleta
por entre os canteiros florescidos do jardim.
Assim!!! Enfim!..

Pelas sombras do pomar
apanhava flores e frutos.
Com suas alegres tarvessuras
provocava o mancebo acanhado
forçando-o a sair daquele seu estado
constangido e acanhado.

Era outubro.
Manhã era risonha e brilhante.
As chuvas já tinham lavado os horizontes.
Era Eugênio e Margarida -- a rosa e o cravo.

Anos de 1990
São Caetano do Sul

Um mortal como você

Mortal comum como você.
Só vejo à frente o que me agrada.
Não quero sentir a dor de não ser
um astro -- dentre aqueles astros,
que brilham no céu
acima dos horizontes e que
navegam como navios,
nos mares bravios das
latitudes entre o sul e o norte.

De porte portado
eu não desagrado a quem
quer-me ver desatado dos
laços que trago do berço!..
São laços sutis de desforra, que
não permitem que eu jogue agora
o que se gastou na cisão da masmorra
dos ignóbeis e atávicos modos de ser...

Sou igual a você!
Mas detesto ser caluniado,
não me deixo ser espezinhado;
sou por vezes grosseiro
para não ver-me humilhado.
Sou assim!.. Serei assim!..
De resto, não sou malvado.

Então, vai um sorriso meu...
Não me perceba como um "ao léu".
Tenho visões de coisas boas
-- desejo o mundo sem loas à toa...
Abraços meus são p'ra você:
que esteja firme sempre como um ipê,
um lenho forte que não se corta facil --
tenha idéias, sempre seja você!

Eu sou mortal como você.
Juntos faremos o mundo -- em algo,
conosco se parecer! --- Pode Ser?..

21.jan.2010

A Decápolis --- Mr. cap. 5

Em decápolis ouviu-se a voz de um ex-condenado.
Já fora imundo, sujo vivia. Por todos era desprezado
-- metia medo à quem dele podia ter se aproximado.
Conhecido era como o "terrível endemoninhado"...

Era mesmo ele um ser ex-humano derrotado!!!
Que pavor... Até que ponto desce um ser humano --
o dito "omo faber", depois -- "homo sapiens"...
E, no final das contas, não passa de um derrotado!..

Ainda bem que, naquele dia, passava pelas bandas
da província dos gadarenos, o Jesus dos milagres e
dos ensinamentos sadios, --- sem venenos mentais
da ignorância, da raiva, da inveja e ciumes mortais!..

O Mestre atendeu aos pedidos... Apoiou os feridos
--- da loucura e da morte salvou os clamantes! A fé,
agora do sapiens revisitado, deu condições de viver,
de estar junto àQuele que fez os ventos cessar... E

Tem todo o poder os demônios aniquilar... Todavia,
a pedido deles próprios, só os faz expulsar, ao mar!
A legião deles não resistiu --- o seu poder valia nada!
A decápolis "sorriu". --- Da desgraça foi restaurada!!!

20.jan.2010

O nosso caminhar

Das coisas que contigo eu vivi
jamais poderei esquecer!.. Tu
serás sempre a minha estrela.
Poderás ser a matutina.. Uma
das outras que existam por aí.

O nome pouco importa! Serás
tu aquela mulher feminina, que
gravaste o teu nome comigo...
No silêncio das noites de verão
comigo estavas -- e eu cresci!..

Contigo foi que eu me encontrei
-- nos braços teus me alojei... E
ao palpitar dos corações: do teu
do meu, dos nossos dois... Nós
nos achamos juntos nos salões:

Da vida atribulada de ilusões. Eu
só posso te pedir perdão por não
poder fazer-te mais feliz... Assim
talvez, o destino e não eu, propos
estrada de pedregulhos para nós!

Nós machucamos os nossos pés
tentando caminhar juntinhos, sós!

01/18/2010

Estou de partida

Não!.. Não conte mais comigo,
seja lá para o que for. Já vou --
estou de partida... Para longe!

Outras bandas comporei,
trilharei caminhos outros,
ao sabor de aventuras...
Muitas!
Novas sendas buscarei!
Sim!..
Novos rumos seguirei!

Descortinarei os horizontes
-- terei sonhos novos,
ao sabor dos sonhos
que um dia já sonhei e,
sonhanndo qual sonâmbulo
das noites enluaradas
eu em sonho me farei!

No incôgnito encapsulado,
sentirei-me um vazio
de mim mesmo esvasiado;
porém, não ao ponto
de não sentir-me extasiado
-- serei um inusitado.

Do incógnito quero provar a emoção,
Do inesperado sentir quero o impacto,
pelo mergulho, da alma e do corpo,
no infinito do longínquo insondável!..

Procurarei, entre os etéreos, volatizar-me
mas não ao ponto de desafzer-me de mim mesmo.
Quero impregnar-me da morte dos cemitérios, para
sentir a dor dos que ficaram beirando os ermitérios.
Como granizo rolarei dos ceus abaixo
sobre os vetustos campos do paraiso,
que em caindo ainda eu possa sentir a
dor (por instantes) dos dentes de siso.

De plúmbeo peso
quero meus ombros cingir.
Da cor de estanho
quero as minhas faces tingir e,
ao som de um bronze, quero
afinar os meus tímpanos
para que os ouvidos me possam ouvir.

Do clarão relampejante, afoito
luzes quero cantar...
No meu semblante quero gravar
a imagem indestrutível da atômica lei
que aniquilou a Iroshima e Nagazaki!
Quero "masturbar-me" em desejo
na presença venérea do planeta Venus
para gozar as delícias do coito infinito,
envolto nas nuvens,
com estrelas e astros da via-Lactea
e lácteas outra, dos mundos de além!..
Distantes daqui; porém,
de lá, bem aquém!!!

01/15/2010

Mateus 6.3

-- Que a tua esquerda não saiba
o que a tua direita faz, ...quando
um bem fizeres tu a um outrem!

Era o preceito bíblico de ontem.
Também, é preceito válido atual.
Muito se faz sem um cabedal!?.

Dá-se algo com a mão direita e;
depois, a sinistra o tapete puxa.
A vitória se garante, ao farsante!

Benfazejo se parece. Mas, como
astuto ...Sobre os outros, cresce.
Diz ser abnegado e até faz prece.

Ele assim se parece; mas não é!
Ninguém o conhece como salafré.
- Sempre reza lá no alto e em pé!

Pode estar de cartola, de fraque,
carregar livros sagrados na mão;
será sempre um fingido de irmão!

Na ocasião oportuna, --- para ele,
estenderá benfazeja a sua mão...
Depois, golpeará com a esquerda!

São lições que aprendi nesta vida.
Distinguir os açoites da sorte real:
Desconfiar dos "heróis" de ajudar.

01/15/2010

O João do deserto

Ele comia gafanhotos,
tomava calda de açucar
e não tinha diabetes!..

Vestia roupa de pele de animais,
usava cinto de couro -- andava
na moda daqueles tempos...
De lombos cingidos,
ele era o destaque
da sua geração -- era
o porta-voz
do grande Mestre das
coisas ao mundo vitais.
Ele era demais:
o João do deserto, que
anunciava os dias finais!

O rio Jordão borbulhava,
quando uma voz, ... -- lá
de cima, gritava: "Este é
o meu Filho..." E, o João
com as mãos trepidando
o corpo do Mestre Jesus
--- submerso nas águas
do rio Jordão, batizava...

Nascia o modelo cristão
de estar-se proclamando
um seguidor do lançador
de moda -- do João e do
Filho de Deus, o Mestre!

15.jan.2010

A vitória da fé

Do fracasso da cruz
à vitória da fé
foi um caminho longo.

O império romano.
Do sinédrio o julgamento
e o homem de Nazaré.

Três eventos culminantes
em forma de uma cruz
a história conheceu, que
ao longo dos milênios
aos humildes comoveu...

Nascimento.
Morte na cruz...
Ressurreição!

Os fortes do momento
se compraziam e se saciavam
no funéreo "jantar"...
E a laje fria do sepulcro ruia!..
Estrondosamente se desfasia,
mostrando ao mundo --
dos impérios humanos
a pequenez.
A quimera dos homens
não passa de uma estupidez!..

01/14/2010

Uma manhã

Svetlana Kovaleva
Poetisa e cantora ucraniana
Escreve suas canções no idioma russo.

Uma manhã
Tradução do russo de Mykola Szoma

Será uma manhã mais sábia do que a tarde?
Talvez, porque a dor caiu numa emboscada?
E caso, ele é um pouco mais sábio que você,
Não quer dizer ainda: "Para ele, seja assim!".

Prefereria pela manhã, rosário de confissões,
Uma enxurrada de palavreado de seduções --
Não acredite nele, de novo amanhã enganará,
pela consciência, pela honra -- pela essência.

Por vezes sente-se você quase uma princesa.
Você que realmente se acha uma Cleopatra!..
Por uma noite você apenas tente, ele aceitará.
E amanhã que seja o grande dia da vingança!

Pela manhã, sem brilho ainda, de camisola só
-- num forno da cozinha, você fará uma pizza...
Deixar o trono é facil, no seio de seus abraços.
Embora não seja ele "Júlio" e, nem o príncipe.

13.01.2010

Mercadores de fé

Não são os da Sé,
nem os da periferia.
São mercadores autônomos
do tipo de "serviço voluntário"
que procuram ajudar
aos desgarrados de alguma grei,
que geralmente vivem de forma "solitários".

E haja fé nas páginas de oferta de jornais...
Há fé das mais variadas,
mesmo para os que nem acreditam mais
em nada... Em nada mesmo. Nem em si,
quanto mais em outras proposições,
cheias de mirabolantes ilusões
que transformam nada em
ouro por apenas simples carnês de anões.
-- Corrigindo, anões chamados de "Jedeões".

São "mercadores de fé"
-- em nome de alguma fé,
que nem os próprios sabem qual é,
arrastam multidões ignaras
com promessa de alpacarras
de futuras fartas mesas raras...
E eles próprios -- os promotores,
se dão ao canto atual de cigarras!..

E as coisas não são raras.
Há mercadores de vários "sabores"
-- de alianças, de renovo,
de navegantes ao sabor de diamantes:
são empresários presdestinados
mas não o sabiam antes. Que figuras!
Na verdade, são de riso picantes...
Até poedriam ser hilariantes
caso houvessem sido do circo antes!?.

E há clientes para todos.
De todos os matizes e
em todos os quadrantes!
...
Para não me alongar
vou ligar os hidrantes
para refrescar a cuca e, assim
escapar do Inferno de Dante...

01/13/2010

Для тебе

На відповідь для тебе

Не можу зрозуміти --
чому вони не розуміють?
Невже ж далеко так,
стоять один від одного:
два язики братерські?..

Один початок,
один альфавит
та і колись
одні письменники були!
Одномовно ромовляли,
читали одні книги...
Чудово, коли згадаю --
ще й звалися усі брати!

А ось тепер,
як світ порозумнішав,
як з"єднуються багато язиків
-- міняються словами, немов
продуктом комерційним, іще
знаходяться "учені" та й
(гордовито) кажуть: А я
не "понімаю" твоєї речі,
будь ласка, переклади.

Так не є чемно для учених;
ми є для світа орієнтири ---
такими ж будьмо!.. І будьмо
зараз!.. Хай уплив наш грає,
еачеб та скрибка свої ноти в
ефір впускає -- Співає!
Як соловейко усіх забавляє.

Один початок,
один альфавит
та і колись
одні письменники були!
А тепер, незрозуміло,
ми цураємось один одного?
А чому, та і для чого?..

січень, 13.2010

Хто ми

Хто ми...
Хто я...
Хто ти...

А хто усі люди
що між тобою і мною, та
що між мною і тобою?..
-- Хто ж є такі вони?

Я не є ти
а ти не був я;
ми не були близькі ніколи.

Ти щось читаєш, а що
не знаю. І я пишу також
тобі -- ти прочитаєш.
Про мене взнаєш;
про тебе взнаю колись я?..

Не знаю!
А такого я й не бажаю --
бо про тебе я й не чув; а
ти про мене навіть і не думав.
А хтось мені казав
-- не пам"ятаю чи учора,
що буйний вітер підірвав
та й розвіяв серед моря
порохи трупів минулих
котрі нам дали волю!..
Та й зігнув додолу
високу тополю, яка стежила
їх домовину ніч і день
-- в кожну годину...
Та їй "батько" говорив:
розкажи це мому сину.
Тільки прямо, а не вспину...
І тополя впала у тяжку годину
-- передати не змогла
для сина, батькову новину.

Хто ми...
Хто я...
Хто ти...
-- Не знаємо ми.
Одні кажуть що ми руси;
а другі, що ми хохли.
А для мене, всі ми українці
-- України ми є сини!

Мости були колись

Мости згоріли, дороги ізчезли...
Не залишили навіть своїх слідів
-- відкіля йшли, та куди тяглися?
Просувалися як змій суред лісів.

Було колись... Були тоді люди...
Спокійно переходили оті мости!..
Від одного, на другий бік ходили
-- жили веселі?! Співи про мости!

А все ж давно минулося. Щодалі
вулиця іде, моста немає в переді;
Лиш пам"ятаю: згоріли мости тоді.
Дитина був іще. І мій наслідок це!

Тепер місце моє споміж камінням.
Підняті високі стіни оточують мене.
Вернутися вже немождиво: мости
-- зв"язували дороги: погорілі уже!

січень, 12.2010

Eu sou não o que sou

- Eu sou o que não seria, se não fossem
as espectativas de outrem, a respeito do
que eu teria podido ser, quando potência,
inda no ventre de outrem: Era um vir a ser.

Uma potência em tudo e para todos. Era!
Para alguns, um simples ser pacato. Mas,
para outros um esolhido dentre os heróis-
-espermas gladiadores. Da vida sêmens…

De outro modo dito, eu sou o que sou por
razões das correlações outras, dos seres
outros existirem, vivenciando correlações
diferenciadas de relacionamentos em si…

Eu sou um ser que fui potência. Que, nas
potências dos outros, fui elevado ao poder
de poder tornar-me potencialmente um ser
– não mais pacato, mas destacado e ver!

Ver mais o que teria visto, se em potência
apenas permanecesse… Co-responsáveis
foram aqueles — os que de mim falaram, e
em mim as estruturas de ser alevantaram!

Eu sou, não o que sou; … mas o ser que,
potencialmente, dos relacionamentos dos
outros emergiu. Porque assim imaginaram
os que me viram em potência. E amaram!

12.jan.2010

Василь Стус

А хто був він?

...Заховали остального велетня
-- він був послідній із усіх, котрі
самі собою керувалися... Гуляв,
немов сокол крилатий на полях.

Літав високо, аж під небом був,
під хмарами сердитими кричав!
А голоса його ніхто тож і не чув.
Хто ж він такий?.. А хто він був?

Не знаю я... Не знаєш ти... А ми
для нього складім чесну повагу!
Він був герой землі! Нас не знав,
але про нашу долю думав. Літав!

Своїми думками підняв простори,
що нам дають нові підпори, риси
свободи високо підіймати... Стус!
Тебе забути неможливо. Смілість!

"Зимові дерева" тебе не злякали.
А "Веселий цвинтар" відділився!
Заспівали сумну пісню. І ти тобіг.
Не утікач від нас... Ти уплотився.

Слово твоє навіки із нами буде!..
Рабом ти відказався стати. І так
оставив лекцію одну для нас. Не
упадати. Такими будемо стояти!

січень, 11.2010

O meu coração

Amperímetro mediu a energia do meu coração.
Achei graça... não quis acreditar. O ponteiro --
bateu tanto o extremo da medida que, acredite
se torceu e se esboroou -- rachou, se quebrou!
Você acha o que?.. Alguém notou?! -- Passou!

Passou despercebido. Como se não houvesse
nem existido; não o ponteiro, mas o coração --
triste... Partiu-se em pedacinhos. Assim ficou,
embutido em si mesmo como se perdido fosse
-- e nem chorou! Só lamentou, mas não chorou!

O coração é forte. Mais forte que o próprio aço.
Dizem que, hoje em dia, os corações se fazem
de duralumínio. Resistem mais, mais leves são.
Nas asas de uma belonave se acomodam facil,
porque combinam com ela, em gênero e grau!..

Assim foi com o meu coração. Passou a prova.
Jamais entregou-se a um "não". Alguém notou?
Por certo que não... Ele só bate em meu peito,
só eu sinto o seu palpitar e o seu tilintar de aço
--- só o meu sentimento me põe ao seu lado!..

01/07/2010

Ser o que se é

Aos descendentes

Despiram-se de si mesmos
pensando melhores seriam.
-- Nos campos da vida teriam
chances maiores... Seriam,
aos filhos da terra, iguais.
Não! Seriam jamais... Porque
as origens são outras e os
costumes diversos divergem.
Seus atos internos são outros
-- jamais poderiam ser tais.

Ser gratos a quem nos acolhe
é coisa dos corações nobres;
porém, esquecer-se de si, p'ra
igualar-se a outrem, jamais...
Cada um será sempre o que é
-- o que foi por Deus projetado.
Despir-se de si mesmo, para
ter o seu "id" camuflado -- não!
Mesmo em terras estranhas --
está-se em casa, quando se é.

Esquecer a origem dos seus, é
ter nada de si em si próprio. É
remar só nas águas alheias. É
buscar o que não existe; porque
já se foi -- apenas o rasto deixou
da coisa distante e que
muito mais distante ainda ficou!
P'ra quem tem um pouco de tino,
muito claro ficou, o que se disse
e, agora, nada mais restou!..

01/06/2010

Paulo Coelho *** переклав Микола Щома

Paulo Coelho
Uma historia para o dia de Natal
Paulo Coelho (1947 -- )
http://www.paulocoelho.com.br

Сучасний бразилський писменник і поет
Переклав Микола Щома

Одна історія про день різдв"яний

Одна давня історія --- дуже усім знана, розповідає що п"ять тисяч років тому назад, у красивих Ливанських лісах, народилися три кедри. Всі ми знаємо, що кедр вживає багато років для виростання... Отож ці три кедри --- спожили століття роздумуючи про свою бутьність, про свою смертність, а тоже і про всю природу, та про людяність.

Вони були присутні коли Соломон (цар Ізраїля) посилав свою експедицію; пізніше, вони бачили землю облитою кровію в боях проти Ассирійців... Вони знали Жезебелу та Іллю пророка --- котрі були, між собою, вороги смертельні.

Вони були присутні при винаходу альфавиту, та й очарувалися караванами що проходили наповнені кольорового ткацтва.

Одного дня, задумали провести розмову щось про будуче,

--- Після всього того що ми бачили -- промовила перша деревина -- я хотілаб перемінитися на трон царя найсільнішого в цьому світі.

--- А я хотілаб стати частиною чогось такого, яке могло би перемінити Зло у Добро -- коментувала друга деревина.

--- А з моєї сторони, то я хотіла би щоб завжди, як люди подивляться на мене, всі згадували Бога -- була відповідь третьої деревини.

Декілька часів після того, прийшли лісоруби. Кедри були повалені і положені на корабель, та й відвезені далеко.

Кожна деревина мала своє особливе бажання, все-таки реальність не питала що робити із кожним сном. Із першої деревини, було вибудуване сховище для тварин; а з остатків, використалося на підставку копиці сіна. Із другої деревини, зробили стіл -- дуже простий. що був проданий для комерсанта меблів. А для колоди із третього дерева не знайшлося купця, то вона була порізана ма маленькі кусочки та й захована в якімсь складу великого города.

Сумно вони розмовляли, після цього, між собою:
"Наше дерево, дуже принадне та ставне,
але ж ніхто не знайшов щось красивіше збудувати із нього".

Ще декілька часів після того, серед ночі повної зірок, подружжя що ніяк не могли заснути, задумали перебути ніч в стайні -- яка була збудована із першої деревини. Жінка кричала від болі народження -- дитина родилася там же на сіні що було розташоване на дошках із першої деревини.

В цей момент, перша деревина зрозуміла що її сон виконався чесно:
там родився найбільший від усіх царів Землі -- Цар царів...

Багато років пізніше, в одній маленкій хатинці, декілька чоловіків сідали за столом, що був зроблений із другої деревини. Один із них, перше чим вони почали їсти, говорив щось про хліб та про вино. що були перед ними на столі.

І тут же, друга деревина зрозуміла що тримала на собі не тільки чашу з вином та кусочок хліба, а союзний зв"язок чоловіка із самим Божеством.

На другий день, узяли декілька частин від третьої деревини та й збудували хрест. Покинули десь у куточку і пішли шукати людину; яка поранена жорстоко, була притягнена до хреста та й була прибита до нього. Злякався кедр -- третя деревина, та застогнав. Ламентував що Бог йому долю таку безрадну дав!

Та перше чим три дні пройшли, третя деревина зрозуміла правду своєї долі: чоловік що був прибитий на хресті, тепер піднявся як Світло для людей. А хрест, яким вона була,
перемінився із символа тортури у символ віри в життя.

Як завжди буває зі снами, три кедри Ливана виконали свої бажання і свою долю -- алеж
не так як вони думали й хотіли.

кінець